Закарпатський музей народної архітектури та побуту
Експонати під відкритим небом

Закарпатський музей народної архітектури та побуту

Музей/типу скансену має будівлі під відкритим небом, котрі умовно доступні лише для осіб з порушенням зору і тих осіб, котрі не мають проблем з мобільністю.

Пересуватися музеєм в кріслі колісному є дуже важким, але можливим, якщо є супровід і допомога волонтера. Доріжки – грунтова дорога. Усі експонати можна побачити тільки зовні – кожна хата є високо піднята над поверхнею землі, до дверей ведуть кілька східців, які роблять доступ для користувачів крісла колісного абсолютно неможливим.

У центальному адміністративному будинку можна подивитися короткий фільм, в якому демонструється інтер’єр усіх пам’яток.

Об’єкт для МГН доступний лише до рівня І-го поверху адмінбудівлі, в котрій також знаходиться кілька виставкових залів та каси. Туалетні приміщення назовні, по сходах вниз. Для МГН вони є недоступними.

Опис

Людина в кріслі колісному по дорозі в музей

Музей народної архітектури та побуту вже понад 37 років гостинно відкриває двері і радо зустрічає наших краян та гостей Закарпаття. Всі його експонати можна побачити під відкритим небом: це дивовижні будови низинних і гірських районів краю: русинів-долинян, Румунії, угорців, бойків і гуцулів. Спочатку його хотіли побудувати за містом, поблизу Горянської ротонди, але зупинили свій вибір на Замковій горі. Нехай вас не лякає минуле цієї території – місцевість, на якій розташований скансен, в 19 ст. використовувалася як цвинтар і носила назву «Могильний сад». Музей в місті прозвали «Старим селом», адже потрапляючи сюди, ви ніби дійсно переноситесь в справжню закарпатську село.

У цілому ж сьогодні в скансені можна побачити 7 садиб, 6 житлових приміщень, церкву, школу, комору-киш, валило (пральня), млин, кузню та інші шедеври народного надбання – загалом понад 20 будівель різного призначення і близько 14000 різноманітних експонатів! У кожного з них – своя унікальна, неповторна історія.

Першою в скансені з’явилася хатина з села Гукливе, що у Воловецькому районі. Спочатку це була курна хата з відкритим вогнищем. У минулому в таких хатах жила вся селянська сім’я русинів-долинян.

У музеї також можна побачити житлові будинки, побудовані в 18-20 ст. Вражають і дивують бойківські хати із села Рекіти, що на Міжгірщині, і села Гусне Великоберезнянського району. Остання відома як «довга хатина» і належала Михайлу Сверлович, який, щоб побудувати будинок, тяжко працював на шахті в Америці. Цю хату перевезли в музей однієї з перших в 1967 році.

Особливий інтерес представляє хата-гражда – справжній архітектурний унікум! Сьогодні такий тип гуцульських замкнутих дворів з приміщеннями для овець і великої рогатої худоби на Закарпатті майже не зберігся. Це єдиний архітектурний ансамбль, до складу якого входить зрубний житловий будинок і господарські будівлі. Гуцульська гражда родом з села Стебного на Рахівщині і нагадує маленьку дерев’яну фортецю. Такі хати належали багатим гуцулам, про що говорять розміри двору і розкішний інтер’єр.

Архітектуру етно-групи румунів, що живуть в деяких селах Закарпаття і сьогодні, представляє хата з села Середнє Водяне (Рахівський район), а угорців – хатина з села Вишково на Хустщині.

У закарпатських інтер’єрах, які в музеї відтворюють побут закарпатців, безліч цікавих експонатів. Це старовинна домашнє начиння, всілякі вироби народних умільців, знаряддя праці, святкова і повсякденний одяг і прикраси. Також дуже оригінальні працює водяний млин з села Колочава (Межгорській район). Поширенню водяних млинів на Закарпатті сприяла велика кількість гірських річок та струмків. Працівники музею доклали великих зусиль для відновлення цього млина та запуску його як технічної споруди. Також тут можна оглянути кузню з села Дубовое (Тячівський район). Старовинна кузня і зараз не стоїть без діла. Кожну третю суботу місяця вона оживає. Можна взяти участь у майстер-класі з ковальського ремесла або спробувати виготовити сувенір.

Закарпаття відоме своїми унікальними дерев’яними храмами, один з них – церква Святого Михайла в селі Ужок – навіть занесена в список спадщини ЮНЕСКО. Більшість подібних храмів було споруджено невідомими майстрами «на око», без плану, без цвяхів і пили, а тільки за допомогою рук і сокири. Приклад такої дерев’яної архітектури знаходиться і в музеї-скансені – це церква Архангела Михайла, побудована в селі Шелестова на Мукачівщині в 1777 році. Це єдиний класичний лемківський храм, що залишився на Закарпатті, в цілому ж в Україні їх всього два. У 20-х роках її перевезли в Мукачево а звідти в 1974-му – в Музей народної архітектури і побуту в Ужгороді. Центральний і східний зруби храму зберегли багатоярусну, так звану шатрово-уступчасту форму перекриття. На церкві височить струнка вежа-дзвіниця. Покрівля зроблена з гонту – дубового лускатого лемеші, а нижній ярус даху підпирають різьблені стовпи. Як і в інших її дерев’яних «сестер», геніальний автор Шелестівською церкви є невідомий.

Адреса, контакти
м. Ужгород, вул. Капітульна, 33а

https://goo.gl/maps/sJm5kTSje7FV5uYB6

Інші схожі об́́ʼєкти