В кріслі колісному потрапити в будівлю собору можна лише з вул. Краківська поблизу будинку №20, зі сторонньою допомогою, оскільки є одна сходинка вистою 8-10 см. В’їзна брама до вірменського собору досить широка – 2 м. За вхідною брамою знаходяться надгробні плити XVIII ст. Особам з порушеннями зору цікаво доторкнутись до плит та зануритись у вірменську культуру.
До самої церкви є можливість безбар’єрно увійти. Ширина вхідних дверей становить 1,2 м, при потребі можна відчинити і другу половину дверей такої ж ширини.
В інтер’єрі собору можливо вільно пересуватися кріслом колісним.
Без доступного для МГН туалету.
Опис
Справжня краса на вас чекає усередині Вірменського собору! Виникає відчуття, ніби потрапляєш у дивовижний казковий світ Сходу. Храм складається з трьох частин, найстарша за віком (14 ст.) – вівтарна частина, середня широка нава була добудована у 17 ст., після того, як львівські вірмени прийняли унію з Ватиканом, а головний вхід було додано на початку 20 ст. Інтер’єр собору, головним чином, було виконано у 20 ст., хоча збереглися і набагато старші пам’ятки.
Склепіння та купол вівтарної частини прикрашені мозаїкою з Мурано, яка поєднує в собі кольорові камінці й смальту. Автором мозаїчного декору був знаменитий польський художник Юзеф Мегоффер з Кракова. На стінах та філярах – кам’яні різьблені хрести – хачкари, найдавніші з них датовано 14–15 ст; при північній стіні – старовинна ніша – хрещальниця, де хрестили немовлят.
Розписи храму виконав в кінці 20 років молодий художник з Варшави – Ян Генріх Розен, і це стало початком його великої кар’єри. Рідко де можна побачити храм 14-17 ст. з такими чудовими розписами 20 ст. у стилі пізнього ар нуво.
Головним вівтарним розписом є «Тайна Вечеря», і вона дуже незвична, передусім тим, що всі учасники її стоять. Розен акцентує головну увагу на великому таїнстві – причащанні, яке сталося підчас Тайної Вечері, коли Ісус Христос перетворив свою кров на вино, а своє тіло на хліб і вперше причастив апостолів. Є тут і Юда, його не зразу можна помітити – він, а фактично його тінь, написана у самому правому кутку. Юда не має обличчя, він єдиний відвернувся до стіни, і тільки його рука видає людину.
Особливістю розписів є те, що в кожній постаті художник зобразив відомих осіб, своїх сучасників та знайомих. На стінах храму можна побачити понад дві з половиною сотні облич. Так, на приклад, на південній стіні є розпис «Розп’яття», де Розен написав трьох католицьких архієпископів Львова.
Найбільшу увагу привертає «Похорон святого Одилона» на північній стіні центральної нави. Святий Одилон жив у Франції 1000 років тому, і вважається, що саме він почав традицію святкування Дня всіх святих. Тіло святого несуть троє монахів, яких художник наділив символом часу: останній у капюшоні є минулим, ми більше не бачимо його; перший – молодий має закриті очі. Це майбутнє, яке нас ще не бачить, а монах посередині зі здивуванням дивиться повз нас – він ніби почуває чиюсь присутність. Монахів супроводжують душі померлих, що несуть свічки.
Уся ця краса недовго тішила око львів’ян. У 1945 році радянська влада ліквідувала Вірменську католицьку церкву, її провідних священнослужителів відправила в табори, а більшість вірмен-католиків виїхало до Польщі. Храм було закрито і віддано під фондосховище музею. Лише у 2001 р. двері Вірменської катедри знову відчинилися для вірних та туристів. Тисячі людей приходять до храму для молитви і для краси, яка віками тішить нас, робить нас добрішими, багатшими та толерантнішими.
Адреса, контакти
вул. Вірменська, 7/13, Львів
https://goo.gl/maps/HpPJoen9hhs6y4Zk8
